Андрій ЮСОВ

Акт відбудеться ніжно, країна навіть не відчує. Жодних грубощів: переворотів, заколотів, пострілів, революцій. На нас чекає тільки реформа з натягнутою на неї парламентською республікою. Реформа обережно увійде у суспільство, а Європа полегшено зітхне, побачивши розірвану від парламенту упаковку – все безпечно. Парламентська республіка – "Ja, ja! Dast ist fantastish!"

Що ж відбувається насправді? Насправді Юлії Тимошенко та Віктору Януковичу набридла залежність від Віктора Ющенка. Вони хочуть нарешті конвертувати свій, поки високий, політичний рейтинг у стабільну довготермінову владу. Вони хочуть припинити дрейф багатих та думаючих людей з їхніх лав, законсервувати монополію на загальнонаціональні проекти. Тимошенко не вагаючись замінила одного Віктора на іншого, оскільки розуміє – сьогодні у неї з Януковичем більше спільного ніж із усіма, хто стояв на Майдані. Ідеальним прикриттям для політичної приватизації є встановлення парламентської республіки суворого режиму.

Слово „парламент” походить від французького „parler” — говорити. Але говорити в новому парламенті після конституційної реформи Тимошенко-Януковича ніхто не буде, потреба відпаде. Всі рішення прийматимуться партійними органами правлячої коаліції, депутати будуть лише натискати кнопки. Для чого говорити, раптом бовкнеш щось зайве і тоді не потрапиш до наступного закритого виборчого списку, або ж взагалі стукнуть тебе імперативним мандатом по голові і залишать без роботи.

Україну чітко підводять до урядової диктатури під прикриттям парламентської республіки. Для того, щоб міна уповільненої дії, закладена Леонідом Кучмою, спрацювала, мінеру Віктору Медведчуку треба встигнути втілити разом із Тимошенко та Януковичем чотири основних умови:

1. Збереження закритої пропорційної виборчої системи на виборах до Верховної ради та місцевих рад – така консервація дозволить і надалі формувати списки в кулуарному режимі, поповнювати лідерський та партійний бюджети шляхом продажу місць у списках, перетворить представницькі органи усіх рівнів на представництва партій, а не громад.
2. Запровадження імперативного мандату для депутатів Верховної ради України – знищить навіть ті кволі прояви вільнодумства, що сьогодні існують у стінах парламенту, фактично перетворить законодавчу гілку влади на філіал влади партійної.

3. Значне (від 5-ти %)  підвищення прохідного бар’єру до Верховної ради України та місцевих рад – прямий шлях до встановлення двопартійної системи на базі БЮТ та „Партії Регіонів”. Після цього, для повного торжества демократії, треба скасувати графу „проти всіх” та зняти нижній поріг явки.

4. Внесення змін до чинної Конституції на користь парламентської форми правління та закріплення попередніх трьох кроків в контексті конституційної реформи – фактично сконцентрує всю державну владу в руках партійного уряду.

Потім з країною можна робити все, причому офіційно, згідно нового шлюбного контракту, пробачте конституції.

Всі ці умови передбачені у проектах змін до конституції від БЮТ або ПР. Втілення даних пунктів означає абсолютну профанацію самої ідеї парламентської республіки. Після такої конституційної реформи єдина функція парламенту – роль урядового презерватива. Верховна рада перетвориться на закритий клуб заляканих, залежних депутатів, які легітимізуватимуть будь-які рішення партії-уряду за першим зеленим свистком. Парламентська республіка закритого типу стане нащадком сумнозвісної країни Рад - вибори є,але вибору нема. Безумовно, комуністи повинні пишатися таким перебігом подій, адже Тимошенко та Янукович використовують сьогодні багатий досвід червоних керманичів минулого.

Таким електоральним гігантам як БЮТ та ПР затісно сьогодні на політичному полі, вони хочуть зайняти всю житлову площу владної квартири, конкурентів по політичним квадратним метрам викинути на вулицю, здійснити перепланування і усамітнитись.

Президентська диктатура, завдяки Леоніду Кучмі, в Україні ще довго не буде можлива. Після УБК та Помаранчевої революції до президентської диктатури в українців стійкий імунітет. Що ж до інших форм узурпації влади, Україна щеплення немає. Користуючись падінням рейтингу Ющенка, та загалом низькою політичною і правовою культурою населення, електоральні лідери намагаються швидко, поки не розкусили, оформити фіктивну парламентську республіку, від якої у теоретиків держави і права волосся дибки стане.

Думки експертів в Україні вперто ігноруються, їх просто не помічають. Маса круглих столів, публікацій, конференцій, виступів, скерованих на донесення суспільству та політикам ідеї крайньої необхідності реальної демократизації політичної системи та залучення громадянського суспільства до конституційної реформи – і все в трубу. Дострокові вибори у Києві, які проходять без необхідних змін у законодавстві, зайвий раз підкреслюють, що уряд та його опозиційні партнери незацікавлені у відкритій політиці, вони прагнуть лише перерозподілу.

Безумовно, герої нової-старої конституційної реформи розраховують, що громадяни на революцію через якісь антиконституційні зміни не підуть, занадто обмежені. Якщо дійство розгортатиметься влітку, то суспільство просто буде зайняте дачами та морем, під час відпустки українці не бунтують. Чинний Президент не зможе чинити опір конституційній більшості у парламенті, окрім того, його рейтинг не дозволить апелювати до суспільства і ніщо не завадить молодятам-важковаговикам злитись у реформістському екстазі.   Розрахунок, в цілому, цинічно-логічний та вірний. Та все ж, надія є. Відомо, що навіть презерватив не є стовідсотковим запобіжником, тим більше для таких політичних гігантів як наші.